Сільське господарство України
TR | RU | KK | BE | EN |
сільське господарство україни нет, сільське господарство україни новини
Сільське господарство України — одна з провідних галузей економіки України.
Крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, сільське господарство України спроможне на вагомий внесок у розв'язання світової проблеми голоду.
Його потенціал виробництва значно перевищує потреби внутрішнього ринку.
Сільськогосподарські угіддя займають 42 млн гектарів, або 70% загального фонду країни. 78,9% сільськогосподарських угідь — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13,0% — пасовища, 8,4% — сіножаті.
Найвища частка орних земель — у степових районах (70 — 80%) і лісостеповій зоні.
Пасовища зосереджені, в основному, в Карпатах, на Поліссі та в південно-східних степових областях, сіножаті — в долинах рік лісової і лісостепової зон.
Зміст
- 1 Загальна характеристика
- 2 Рослинництво
- 3 Овочівництво
- 4 Тваринництво
- 5 Проблеми розвитку
- 6 Див. також
- 7 Примітки
- 8 Посилання
- 9 Джерела
Загальна характеристика
Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.
Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.
Провідні культури в землеробстві — зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис.
Основна зернова культура України — озима пшениця. Основні райони її вирощування — Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив.
Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування — Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою.
Ячмінь — друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий — у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.
Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування — північний і центральний Степ, південь Лісостепу.
Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.
Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.
Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.
За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.
Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн.
Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.
Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся.
Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування — Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області.
У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.
В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини.
Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров'ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим.
Картопля й овочі — цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом.
За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин.
Основні райони виробництва картоплі — Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст.
Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер.
Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією.
На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу — огірки, помідори, цибулю, у Степу — помідори, перець, баклажани.
Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів.
Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів — у Степу.
У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст.
Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.
Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м'яса, м'ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування.
Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база.
Головна галузь тваринництва — скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м'ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м'ясній продукції. М'ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.
Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування — м'ясом і жиром, а легку промисловість — шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ.
Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м'яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.
Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст.
Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах.
Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.
На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.
Рослинництво
Частка регіонів у виробництві зернових у 2010 році Частка регіонів у виробництві цукрових буряків у 2010 році
Зернові та зернобобові культури
- 2010 — на 1 грудня намолочено 41,5 млн т з площі 14,6 млн га. Середня врожайність — 2,85 т/га проти
- 2009 — на 1 грудня намолочено 47,9 млн т з площі 15,4 млн га.
- 1997 — 35,4 млн т зерна
- 1991 — 38,7 млн т зерна
Кукурудза на зерно
- 2010 — на 1 грудня зібрано 12,0 млн т з площі 2625,0 тис.га за середньої урожайності 4,58 т/га.
- 2009 — на 1 грудня зібрано 10,1 млн т з площі 1992,0 тис.га, урожайність — 5,09 т/га.
Цукровий буряк
- 1991 — 36,3 млн т
- 1997 — 17,5 млн т
- 2009 — на 1 грудня накопано 10,3 млн т з площі 324,0 тис.га
- 2010 — на 1 грудня накопано 14,8 млн т з площі 495,0 тис.га і вивезено 14,5 млн т, Середня врожайність — 29,9 т/га.
Соя
- 2010 — 1,67 млн т з площі 1038,0 тис.га, Середня врожайність — 1,61 т/га.
- 2009 — 1,02 млн т з площі 624,0 тис.га за середньої врожайності 1,63 т/га.
Насіння соняшнику
- 2010 — одержано 7,15 млн т з площі 4436,0 тис.га, Урожайність — 1,61 т/га.
Озимий ріпак
- 2010 — на 1 грудня посіяно 1034,0 тис.га, що становить 85% від запланованих 1223,0 тис.га.
Завершено сівбу озимини. Посіяно (без ріпаку) 8270,0 тис.га. В тому числі на зерно — 8199,0 тис.га, що становить 97% від запланованих 8430,0 тис.га. З них:
- озимої пшениці — 6650,0 тис.га (99% від плану),
- жита — 323,0 тис.га (94%),
- ячменю — 1224,0 тис.га (89%).
Зяблевий обробіток ґрунту проведено на площі 13481,0 тис.га, що становить 102% від запланованих 13251,0 тис.га. Минулого року на цю дату було підготовлено 12980,0 тис.га..
Овочівництво
Докладніше у статті Овочівництво#Овочівництво в Україні
Україна входить у першу десятку світових лідерів за валовим виробництвом овочевої і баштанної продукції, а у розрахунку на душу населення займає дев'яте місце у світі. Проте серед 20-ти передових країн світу Україна посідає лише 18-те місце за рівнем урожайності. Генетичний потенціал вітчизняних сортів і гібридів використовується лише на 30 відсотків.
Тваринництво
Докладніше: Тваринництво України
Твари́нництво Украї́ни посідає в сільському господарстві України місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва на харчові продукти і технічну сировину. У структурі валової продукції сільського господарства, тваринництво становить понад 38%.
Основні його галузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво та шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування та цінної сировини для харчової та легкої промисловості.
Виробничий процес у тваринництві більш механізований і сприяє переведенню галузі на промислові основу.
Виробництво деяких видів продукції тваринництва:
М'яса всіх видів:
- 1991 — 4,1 млн т
- 1997 — 1,9 млн т
- 2001 — 2,3 млн т
- 2007 — 2,8 млн т
- 2012 — 3,1 млн т
Молока:
- 1991 — 22,7 млн т
- 1997 — 13,7 млн т
- 2001 — 13,4 млн т
- 2007 — 12,3 млн т
- 2012 — 11,4 млн т
Проблеми розвитку
Основними проблемами розвитку аграрного сектору економіки (а, отже, і сільського господарства) в Україні називається:
- нерівномірність розвитку різних форм господарювання з одночасним послабленням позицій середніх сільськогосподарських товаровиробників внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням сільськогосподарських товаровиробників формально однакових, але не рівних умов господарювання;
- відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських товаровиробників у межах сільських громад, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;
- нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках внаслідок незавершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів;
- низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;
- наявність ризиків збільшення виробничих витрат внаслідок зростання рівня зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, збільшення вартості невідновлюваних природних ресурсів у структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції;
- втрати такої продукції внаслідок недосконалості системи логістики її зберігання та інфраструктури аграрного ринку в цілому;
- відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог;
- обмежена ємність внутрішнього ринку споживання сільськогосподарської продукції, що обумовлена низькою платоспроможністю населення;
- недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, складність у виробленні сільськогосподарськими товаровиробниками консолідованої позиції щодо захисту своїх інтересів;
- непоінформованість значної частини сільськогосподарських товаровиробників про кон'юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;
- незавершеність земельної реформи.
Див. також
- Сільське господарство Полтавської області
Примітки
- ↑ аб Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія від 17.10.2013 № 806-р
- ↑ Агропрофі№ 43
- ↑ Держкомстат. Виробництво основних видів продукції тваринництва
Посилання
- Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 228 с.
Источник: https://www.turkaramamotoru.com/uk/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8-4919.html
Сільське господарство
Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).
Сільське господарство, – обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин.
Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м’яса чи органічних відходів (як палива).
Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств.
Виникнення і розвиток сільського господарства
Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку.
Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП.
Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН (Економічно Активного Населення).
Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів’я ВРХ, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.
Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6 % ЕАН.
У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.
Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.
При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).
Галузеві і регіональні особливості
Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:
- Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
- Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
- На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов’язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.
Фахівці відзначають, що 78 % земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13 % площ відрізняються низькою продуктивністю, 6 % середньою і тільки 3 % високою.
В даний час обробляється близько 11 % всієї суші, ще 24 % використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:
Фермери обробляють рисове поле у штаті Андхра-Прадеш, Індія.
- холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.
- прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
- помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північній займає майже всю Європу (окрім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні за рельєфом території, її питома площа доходить до 60-70 %. Тут можливий широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу домінує кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Площа пасовищ обмежена, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене відгонне тваринництво і верблюдівництво.
- теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу він охоплює всі материки, окрім Антарктиди, зокрема: Середземномор’я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, південний Китай. Тут вирощують по два урожаї на рік: взимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку — тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.). Тут домінують низькопродуктивні, деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
- жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове дерево, фінікова пальма, батат, маніок тощо. У субаридних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.
Структура сільського господарства
Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:
- Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:
- зернові культури (пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін.);
- зернобобові культури (горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін.);
- кормові культури (однорічні та багаторічні трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);
- технічні культури: а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, крохмаловмісні культури, лікарські рослини); б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, коноплі); в) каучуконоси (гевея);
- овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка і ін.); в) плодові культури (томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури (цибуля і часник); д) коренеплоди (морква, столові буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редиска, редька та ін.); е) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз та ін.);
- цитрусові культури (апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот та ін.);
- тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кава, какао);
- олійні і ефіроолійні культури: а) олійні культури (соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижій (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево); б) ефіроолійні культури (коріандр, аніс, кмин та ін.);
- виноградарство;
- садівництво;
- грибництво.
- Тваринництво
- скотарство (вирощування великої рогатої худоби);
- вівчарство;
- козівництво;
- конярство;
- бджільництво;
- джмільництво;
- звірівництво;
- марикультура
- оленярство;
- птахівництво;
- верблюдівництво;
- шовківництво;
- свинарство;
- рибництво;
- кролівництво;
- Рибальство.
Екологічні проблеми сільського господарства
Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ.
В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів, наприклад агроландштафт повністю змінив Велику Китайську рівнину, де колись ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю.
У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, в Україні рілля замінила степи.
Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, общирне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Сахелю в Африці.
Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:
- зведення природної рослинності на сільгоспугіддя;
- обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
- застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
- меліорація земель.
І Великий вплив на ґрунти призводить до:
- руйнування ґрунтових екосистем;
- втрати гумусу;
- руйнування структури і ущільнення ґрунту;
- водяної і вітрової ерозії ґрунтів;
Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом’якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.
Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:
- перевипасання – тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
- неперероблені відходи тваринницьких комплексів.
До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:
- забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації;
- забруднення ґрунтових вод;
- зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
- порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
- опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву;
- знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.
У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина цього – деградація ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.
Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства
- Точне землеробство
- Ґрунтозахисне землеробство.
- Органічне виробництво.
- Хомобіотичний обіг.
Источник: http://kursak.net/silske-gospodarstvo-4/
1. Роль сільського господарства в економіці
Обробка ріллі трактором (Швеція)
Обробка ріллі за допомогою худоби (Індонезія)
Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показники ролі сільського господарства застосовують частку зайнятих у сільському господарстві серед економічно активного населення, а також питома вага сільського господарства у структурі ВВП.
Ці показники досить високі в більшості країн, що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН. Сільське господарство там йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я худоби, збільшення числа зайнятих у сільському господарстві.
У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін
Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи та Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві зайнято там 2-6% ЕАН.
У цих країнах ” зелена революція “відбулася ще в середині XX століття, сільське господарство характеризується науково-обгрунтованої організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки та електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху .
Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижче, а частка зайнятих у сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.
При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).
2. Галузеві та регіональні особливості
Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:
- Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом росту і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
- Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
- На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.
Фахівці ФАО відзначають, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% середньої і 3% високою.
В даний час розорано близько 11% всієї суші, ще 24% використовується під пасовища. Особливості агроресурсного ситуації і спеціалізації сільського господарства значно розрізняються по регіонах.
Виділяється кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:
- Холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії та Північної Америки. Землеробство тут обмежене недоліком тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливо тільки в умовах закритого грунту, а на низькопродуктивних пасовищах розвивається оленярство.
- Прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла обмежують набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури – сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить вогнищевий характер.
- Помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північному займає майже всю Європу (крім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні по рельєфу території, її питома площа доходить до 60-70%. Тут широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу виростає кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Пасовища за площею обмежені, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене отгонное тваринництво і верблюдоводство.
-
Плантації чаю на острові Ява
Теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу і представлений на всіх материках, крім Антарктиди: він охоплює Середземномор'я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, Південний Китай. Тут вирощують два урожаї на рік: взимку – культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку – тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.) Тут панують низькопродуктивні, сильно деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
- Жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове і шоколадне дерева, фінікова пальма, батат, маніок та ін У субарідних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.
3. Структура сільського господарства
Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає в себе наступні основні галузі:
- Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі з вигляду вирощуваних рослин:
- зернові культури ( пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін)
- зернобобові культури ( горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін)
- кормові культури (кормові трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури)
- технічні культури : а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, хміль, крахмалоносние культури, лікарські рослини), б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, конопля); в) каучуконоси ( гевея)
- овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури ( капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка та ін); в) плодові культури ( томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури ( лук і часник); д) коренеплоди ( морква, столовий буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редис, редька та ін); е) баштанні культури ( кавун, диня, гарбуз і ін)
- цитрусові культури ( апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот і ін)
- тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кави, какао);
- олійні та ефіроолійні культури: а) олійні культури ( соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижик (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево), б) ефіроолійні культури ( коріандр, аніс, кмин та ін)
- хмелярство
- виноградарство
- садівництво
- луківництво – отримання придатних пасовищ та кормів для тваринництва.
- Грибівництво
- Тваринництво
4. Екологічні проблеми сільського господарства
Сільське господарство виробляє більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ.
В результаті змінюються ландшафти цілих континентів. На Великій Китайській рівнині ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійських тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю.
У Європі агроландшафту витіснив широколистяні ліси, на Україну поля замінили степи.
Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так неправильна меліорація стала причиною засолення грунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, глибока оранка призвела до курним бурям в Казахстані і Америці, перевипасання худоби і землеробство до опустелювання в зоні Сахель в Африці.
Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Його фактори впливу такі:
- зведення природної рослинності на сільгоспугіддях, розорювання земель;
- обробка (розпушування) грунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
- застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
- меліорація земель.
І найсильніше вплив на самі грунти:
- руйнування грунтових екосистем;
- втрата гумусу;
- руйнування структури і ущільнення грунту;
- водна та вітрова ерозія грунтів;
Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.
Тваринництво впливає на природу менше. Його фактори впливу такі:
- перевипасання, тобто випас худоби в кількостях, що перевищують здібності пасовищ до відновлення;
- неперероблені відходи тваринницьких комплексів.
До загальних порушень, що викликаються сільськогосподарської діяльністю можна віднести:
- забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення грунтових вод;
- зведення лісів і деградація лісових екосистем ( збезлісенням);
- порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
- опустелювання внаслідок комплексного порушення грунтів і рослинного покриву;
- знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і як наслідок вимирання і зникнення рідкісних і інших видів.
У другій половині XX століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина – деградація грунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікація виробництва, особливо у тваринництві.
Згідно з результатами оприлюдненого Рахунковою палатою Російської Федерації “Аудиту ефективності охорони навколишнього середовища в Російській Федерації в 2005-2007 роках”, приблизно одна шоста частина території країни, де проживає більше 60 млн осіб, є екологічно неблагополучною.
АПК Росії
4.1. Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства
Источник: http://znaimo.com.ua/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
Add comment