Kievuz

Сільське господарство

Сільське господарство України

Сільське господарство
TR | RU | KK | BE | EN |
сільське господарство україни нет, сільське господарство україни новини
Сільське господарство України — одна з провідних галузей економіки України.

Крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, сільське господарство України спроможне на вагомий внесок у розв'язання світової проблеми голоду.

Його потенціал виробництва значно перевищує потреби внутрішнього ринку.

Сільськогосподарські угіддя займають 42 млн гектарів, або 70% загального фонду країни. 78,9% сільськогосподарських угідь — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13,0% — пасовища, 8,4% — сіножаті.

Найвища частка орних земель — у степових районах (70 — 80%) і лісостеповій зоні.

Пасовища зосереджені, в основному, в Карпатах, на Поліссі та в південно-східних степових областях, сіножаті — в долинах рік лісової і лісостепової зон.

Зміст

  • 1 Загальна характеристика
  • 2 Рослинництво
  • 3 Овочівництво
  • 4 Тваринництво
  • 5 Проблеми розвитку
  • 6 Див. також
  • 7 Примітки
  • 8 Посилання
  • 9 Джерела

Загальна характеристика

Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.

Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.

Провідні культури в землеробстві — зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис.

Основна зернова культура України — озима пшениця. Основні райони її вирощування — Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування — Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь — друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий — у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування — північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.

Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн.

Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.

Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся.

Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування — Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області.

У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.

В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини.

Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров'ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим.

Картопля й овочі — цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом.

За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин.

Основні райони виробництва картоплі — Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер.

Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією.

На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу — огірки, помідори, цибулю, у Степу — помідори, перець, баклажани.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів.

Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів — у Степу.

У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст.

Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м'яса, м'ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування.

Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база.

Головна галузь тваринництва — скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м'ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м'ясній продукції. М'ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.

Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування — м'ясом і жиром, а легку промисловість — шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м'яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.

Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст.

Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах.

Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.

Рослинництво

Частка регіонів у виробництві зернових у 2010 році Частка регіонів у виробництві цукрових буряків у 2010 році

Зернові та зернобобові культури

  • 2010 — на 1 грудня намолочено 41,5 млн т з площі 14,6 млн га. Середня врожайність — 2,85 т/га проти
  • 2009 — на 1 грудня намолочено 47,9 млн т з площі 15,4 млн га.
  • 1997 — 35,4 млн т зерна
  • 1991 — 38,7 млн т зерна

Кукурудза на зерно

  • 2010 — на 1 грудня зібрано 12,0 млн т з площі 2625,0 тис.га за середньої урожайності 4,58 т/га.
  • 2009 — на 1 грудня зібрано 10,1 млн т з площі 1992,0 тис.га, урожайність — 5,09 т/га.

Цукровий буряк

  • 1991 — 36,3 млн т
  • 1997 — 17,5 млн т
  • 2009 — на 1 грудня накопано 10,3 млн т з площі 324,0 тис.га
  • 2010 — на 1 грудня накопано 14,8 млн т з площі 495,0 тис.га і вивезено 14,5 млн т, Середня врожайність — 29,9 т/га.

Соя

  • 2010 — 1,67 млн т з площі 1038,0 тис.га, Середня врожайність — 1,61 т/га.
  • 2009 — 1,02 млн т з площі 624,0 тис.га за середньої врожайності 1,63 т/га.

Насіння соняшнику

  • 2010 — одержано 7,15 млн т з площі 4436,0 тис.га, Урожайність — 1,61 т/га.

Озимий ріпак

  • 2010 — на 1 грудня посіяно 1034,0 тис.га, що становить 85% від запланованих 1223,0 тис.га.

Завершено сівбу озимини. Посіяно (без ріпаку) 8270,0 тис.га. В тому числі на зерно — 8199,0 тис.га, що становить 97% від запланованих 8430,0 тис.га. З них:

  • озимої пшениці — 6650,0 тис.га (99% від плану),
  • жита — 323,0 тис.га (94%),
  • ячменю — 1224,0 тис.га (89%).

Зяблевий обробіток ґрунту проведено на площі 13481,0 тис.га, що становить 102% від запланованих 13251,0 тис.га. Минулого року на цю дату було підготовлено 12980,0 тис.га..

Овочівництво

Докладніше у статті Овочівництво#Овочівництво в Україні

Україна входить у першу десятку світових лідерів за валовим виробництвом овочевої і баштанної продукції, а у розрахунку на душу населення займає дев'яте місце у світі. Проте серед 20-ти передових країн світу Україна посідає лише 18-те місце за рівнем урожайності. Генетичний потенціал вітчизняних сортів і гібридів використовується лише на 30 відсотків.

Тваринництво

Докладніше: Тваринництво України

Твари́нництво Украї́ни посідає в сільському господарстві України місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва на харчові продукти і технічну сировину. У структурі валової продукції сільського господарства, тваринництво становить понад 38%.

Основні його галузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво та шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування та цінної сировини для харчової та легкої промисловості.

Виробничий процес у тваринництві більш механізований і сприяє переведенню галузі на промислові основу.

Виробництво деяких видів продукції тваринництва:

М'яса всіх видів:

  • 1991 — 4,1 млн т
  • 1997 — 1,9 млн т
  • 2001 — 2,3 млн т
  • 2007 — 2,8 млн т
  • 2012 — 3,1 млн т

Молока:

  • 1991 — 22,7 млн т
  • 1997 — 13,7 млн т
  • 2001 — 13,4 млн т
  • 2007 — 12,3 млн т
  • 2012 — 11,4 млн т

Проблеми розвитку

Основними проблемами розвитку аграрного сектору економіки (а, отже, і сільського господарства) в Україні називається:

  • нерівномірність розвитку різних форм господарювання з одночасним послабленням позицій середніх сільськогосподарських товаровиробників внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням сільськогосподарських товаровиробників формально однакових, але не рівних умов господарювання;
  • відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських товаровиробників у межах сільських громад, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;
  • нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках внаслідок незавершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів;
  • низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;
  • наявність ризиків збільшення виробничих витрат внаслідок зростання рівня зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, збільшення вартості невідновлюваних природних ресурсів у структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції;
  • втрати такої продукції внаслідок недосконалості системи логістики її зберігання та інфраструктури аграрного ринку в цілому;
  • відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог;
  • обмежена ємність внутрішнього ринку споживання сільськогосподарської продукції, що обумовлена низькою платоспроможністю населення;
  • недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, складність у виробленні сільськогосподарськими товаровиробниками консолідованої позиції щодо захисту своїх інтересів;
  • непоінформованість значної частини сільськогосподарських товаровиробників про кон'юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;
  • незавершеність земельної реформи.

Див. також

  • Сільське господарство Полтавської області

Примітки

  1. аб Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія від 17.10.2013 № 806-р
  2. ↑ Агропрофі№ 43
  3. ↑ Держкомстат. Виробництво основних видів продукції тваринництва

Посилання

  • Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 228 с.

Источник: https://www.turkaramamotoru.com/uk/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8-4919.html

Сільське господарство

Сільське господарство

Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).

Сільське господарство, – обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин.

Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м’яса чи органічних відходів (як палива).

Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств.

Виникнення і розвиток сільського господарства

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку.

Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП.

Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН (Економічно Активного Населення).

Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів’я ВРХ, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6 % ЕАН.

У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

Галузеві і регіональні особливості

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

  1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
  2. Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
  3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов’язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Фахівці відзначають, що 78 % земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13 % площ відрізняються низькою продуктивністю, 6 % середньою і тільки 3 % високою.

В даний час обробляється близько 11 % всієї суші, ще 24 % використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:

Фермери обробляють рисове поле у штаті Андхра-Прадеш, Індія.

  1. холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.
  2. прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
  3. помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північній займає майже всю Європу (окрім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні за рельєфом території, її питома площа доходить до 60-70 %. Тут можливий широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу домінує кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Площа пасовищ обмежена, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене відгонне тваринництво і верблюдівництво.
  4. теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу він охоплює всі материки, окрім Антарктиди, зокрема: Середземномор’я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, південний Китай. Тут вирощують по два урожаї на рік: взимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку — тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.). Тут домінують низькопродуктивні, деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
  5. жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове дерево, фінікова пальма, батат, маніок тощо. У субаридних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

Структура сільського господарства

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:

  1. Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:
    • зернові культури (пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін.);
    • зернобобові культури (горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін.);
    • кормові культури (однорічні та багаторічні трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);
    • технічні культури: а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, крохмаловмісні культури, лікарські рослини); б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, коноплі); в) каучуконоси (гевея);
    • овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка і ін.); в) плодові культури (томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури (цибуля і часник); д) коренеплоди (морква, столові буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редиска, редька та ін.); е) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз та ін.);
    • цитрусові культури (апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот та ін.);
    • тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кава, какао);
    • олійні і ефіроолійні культури: а) олійні культури (соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижій (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево); б) ефіроолійні культури (коріандр, аніс, кмин та ін.);
    • виноградарство;
    • садівництво;
    • грибництво.
  2. Тваринництво
    • скотарство (вирощування великої рогатої худоби);
    • вівчарство;
    • козівництво;
    • конярство;
    • бджільництво;
    • джмільництво;
    • звірівництво;
    • марикультура
    • оленярство;
    • птахівництво;
    • верблюдівництво;
    • шовківництво;
    • свинарство;
    • рибництво;
    • кролівництво;
  3. Рибальство.

Екологічні проблеми сільського господарства

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ.

В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів, наприклад агроландштафт повністю змінив Велику Китайську рівнину, де колись ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю.

У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, в Україні рілля замінила степи.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, общирне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Сахелю в Африці.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

  • зведення природної рослинності на сільгоспугіддя;
  • обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
  • застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
  • меліорація земель.

І Великий вплив на ґрунти призводить до:

  • руйнування ґрунтових екосистем;
  • втрати гумусу;
  • руйнування структури і ущільнення ґрунту;
  • водяної і вітрової ерозії ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом’якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:

  • перевипасання – тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
  • неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:

  • забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації;
  • забруднення ґрунтових вод;
  • зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
  • порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
  • опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву;
  • знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.

У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина цього – деградація ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.

Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства

  • Точне землеробство
  • Ґрунтозахисне землеробство.
  • Органічне виробництво.
  • Хомобіотичний обіг.

Источник: http://kursak.net/silske-gospodarstvo-4/

1. Роль сільського господарства в економіці

Обробка ріллі трактором (Швеція)

Обробка ріллі за допомогою худоби (Індонезія)

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показники ролі сільського господарства застосовують частку зайнятих у сільському господарстві серед економічно активного населення, а також питома вага сільського господарства у структурі ВВП.

Ці показники досить високі в більшості країн, що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН. Сільське господарство там йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я худоби, збільшення числа зайнятих у сільському господарстві.

У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи та Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві зайнято там 2-6% ЕАН.

У цих країнах ” зелена революція “відбулася ще в середині XX століття, сільське господарство характеризується науково-обгрунтованої організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки та електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху .

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижче, а частка зайнятих у сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

2. Галузеві та регіональні особливості

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

  1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом росту і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
  2. Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
  3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Фахівці ФАО відзначають, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% середньої і 3% високою.

В даний час розорано близько 11% всієї суші, ще 24% використовується під пасовища. Особливості агроресурсного ситуації і спеціалізації сільського господарства значно розрізняються по регіонах.

Виділяється кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:

  1. Холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії та Північної Америки. Землеробство тут обмежене недоліком тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливо тільки в умовах закритого грунту, а на низькопродуктивних пасовищах розвивається оленярство.
  2. Прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла обмежують набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури – сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить вогнищевий характер.
  3. Помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північному займає майже всю Європу (крім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні по рельєфу території, її питома площа доходить до 60-70%. Тут широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу виростає кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Пасовища за площею обмежені, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене отгонное тваринництво і верблюдоводство.
  4. Плантації чаю на острові Ява

    Теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу і представлений на всіх материках, крім Антарктиди: він охоплює Середземномор'я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, Південний Китай. Тут вирощують два урожаї на рік: взимку – культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку – тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.) Тут панують низькопродуктивні, сильно деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.

  5. Жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове і шоколадне дерева, фінікова пальма, батат, маніок та ін У субарідних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

3. Структура сільського господарства

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає в себе наступні основні галузі:

  • Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі з вигляду вирощуваних рослин:
    • зернові культури ( пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін)
    • зернобобові культури ( горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін)
    • кормові культури (кормові трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури)
    • технічні культури : а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, хміль, крахмалоносние культури, лікарські рослини), б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, конопля); в) каучуконоси ( гевея)
    • овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури ( капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка та ін); в) плодові культури ( томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури ( лук і часник); д) коренеплоди ( морква, столовий буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редис, редька та ін); е) баштанні культури ( кавун, диня, гарбуз і ін)
    • цитрусові культури ( апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот і ін)
    • тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кави, какао);
    • олійні та ефіроолійні культури: а) олійні культури ( соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижик (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево), б) ефіроолійні культури ( коріандр, аніс, кмин та ін)
    • хмелярство
    • виноградарство
    • садівництво
    • луківництво – отримання придатних пасовищ та кормів для тваринництва.
  • Грибівництво
  • Тваринництво

4. Екологічні проблеми сільського господарства

Сільське господарство виробляє більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ.

В результаті змінюються ландшафти цілих континентів. На Великій Китайській рівнині ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійських тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю.

У Європі агроландшафту витіснив широколистяні ліси, на Україну поля замінили степи.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так неправильна меліорація стала причиною засолення грунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, глибока оранка призвела до курним бурям в Казахстані і Америці, перевипасання худоби і землеробство до опустелювання в зоні Сахель в Африці.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Його фактори впливу такі:

  • зведення природної рослинності на сільгоспугіддях, розорювання земель;
  • обробка (розпушування) грунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
  • застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
  • меліорація земель.

І найсильніше вплив на самі грунти:

  • руйнування грунтових екосистем;
  • втрата гумусу;
  • руйнування структури і ущільнення грунту;
  • водна та вітрова ерозія грунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його фактори впливу такі:

  • перевипасання, тобто випас худоби в кількостях, що перевищують здібності пасовищ до відновлення;
  • неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, що викликаються сільськогосподарської діяльністю можна віднести:

  • забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення грунтових вод;
  • зведення лісів і деградація лісових екосистем ( збезлісенням);
  • порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
  • опустелювання внаслідок комплексного порушення грунтів і рослинного покриву;
  • знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і як наслідок вимирання і зникнення рідкісних і інших видів.

У другій половині XX століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина – деградація грунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікація виробництва, особливо у тваринництві.

Згідно з результатами оприлюдненого Рахунковою палатою Російської Федерації “Аудиту ефективності охорони навколишнього середовища в Російській Федерації в 2005-2007 роках”, приблизно одна шоста частина території країни, де проживає більше 60 млн осіб, є екологічно неблагополучною.

АПК Росії

4.1. Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства

Источник: http://znaimo.com.ua/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE

ovdmitjb

Add comment